Громадська організація "Центр військово-історичних досліджень "Memento Bellum"

Спільна стаття польського та українського дослідників, полковника емеріт. Томаша Новаковського та доктора Юрія Фатули, про військовий цвинтар Першої світової війни у селі Тюшка (біля Міжгір”я, Закарпатська область, Україна). Історія боїв та виникнення цвинтаря, перспективи відновлення (український переклад). Військові меморіали та поховання Першої світової війни – наша спільна Європейська історична спадщина.

Представляємо ще одну спільну роботу, створену в рамках проєкту «Карпати», метою якого є документування якомога більшої кількості військових цвинтарів та списків похованих там солдатів, що були створені в Карпатах під час Першої та Другої Карпатських битв, в результаті боїв, що відбувалися в цьому гірському хребті між 1914 та 1917 роками. Це також результат участі Громадської організації «Memento Bellum» з Ужгорода (Україна) у процесі пошуку та відновлення цвинтарів Першої світової війни у Східних Карпатах.

Військовий цвинтар у селі Тюшка (Csuszka, за часів Австро-Угорщини) знаходиться біля Міжгір’я (Ökörmező, за часів Австро-Угорщини), нині Хустського району Закарпатської області України. Він був заснований у 1916-18 роках на прямокутній ділянці площею 264 м² біля сільської церковноприходської школи. На цвинтарі поховано 53 солдата у 31 одиночній, 2 подвійних та 2 братських могилах. Останні ексгумації розкиданих поховань у цьому районі відбулися до 1923 року. У міжвоєнний період цвинтарем опікувався відділок чехословацької жандармерії в Репінному (Repenye, за часів Австро-Угорщини). Жандарми провели інвентаризацію місця та до квітня 1923 року підготували відповідну документацію, включаючи картки реєстрації могил та план цвинтаря. Картки реєстрації підписав сержант Матіна, комендант жандармського відділку.

Для підготовки документації також використовувалися звіти після ексгумації, отримані до 1918 року. У 1923 році на могилах стояли дерев’яні хрести, а листування з Інспекцією військових поховань у Кошицях свідчить про плани встановити на могилах, де зберігаються ідентифіковані загиблі, таблички з іменами. Нам не вдалося встановити, чи було це зроблено. Після 1945 року мешканці Тюшок продовжували підтримувати порядок на цвинтарі, не знаючи хто там захоронений (ця інформація дуже швидко стерлася з пам′яті). В народі його називали «мадярським цвинтарем». Така назва широко використовувалася на Закарпатті для позначення всіх цвинтарів Першої світової війни.

Після здобуття Україною незалежності, з наближенням 80-ї річниці початку Великої війни, завдяки зусиллям мешканців Тюшок, на могилах було встановлено металеві хрести. Також було збудовано огорожу з низьких металевих стовпів, з’єднаних ланцюгами. Деякі стовпи та хрести збереглися донині (див. фото). Наразі завдяки зусиллям організації «Memento Belli» з Ужгорода планується відновлення цвинтаря. Роботи мають бути завершені до осені цього року. Ми обов’язково повідомимо про хід запланованих робіт у належний час. Додаю фотографії, зроблені під час розвідки, проведеної ГО «Memento Bellum» восени 2025 року, які показують сучасний стан цього місця.

Історія утворення цвинтаря та бойові дії в цьому районі

Після 26 вересня 1914 року російські війська слідували за відступаючими австро-угорськими частинами до Головного Карпатського хребта, досягши перевалів на схід від Ужоцького перевалу близько 1 жовтня. Хоча австро-угорці утримували свої позиції в районі Ужоцького перевалу, східніше росіяни перетнули Верецький, Бескидський, Вишковський/Торунський перевал, і далі на схід Татарський (нині Яблунецький) перевал. Таким чином, на межі вересня та жовтня російська кавалерія прорвалася до Закарпатської області, зайнявши низку гірських сіл і загрожуючи важливішим центрам тодішньої північної Угорщини – що ж стосується самої Тюшки, то росіяни трималися там, з перервами, до 25 січня 1915 року. Через таку ситуацію австро-угорське командування негайно почало організовувати та перекидати сили, які мали повернути втрачені території.

Спочатку для цих завдань були задіяні лише австрійські та угорські підрозділи териториальної оборони. Також були направлені щойно сформовані підрозділи Польського Легіону – 2-й та 3-й піхотні полки, кавалерійський ескадрон та батареї гірських гармат 7-см Gebirgskanone M. 75, які згодом сформували 2-гу Бригаду Легіонів Польських. Вже 5-6 жовтня 1914 року транспорти польських легіоністів досягли району Királyháza (нині Королево на Закарпатті) і невдовзі вирушили на лінію фронту, діючи в кількох бойових групах. Тим часом, 12 Бригада австрійського Ландштурму під командуванням полковника Burggassy в районі села Vizköz (нині с. Сойми, біля Міжгір′я) не витримала атак 78-ї російської піхотної дивізії (309, 310, 312 піхотні полки) і почала відступ до Ökörmező. У зв′язку з цим частина сил 2-ї Бригади Легіонів Польських після боїв у Галичині, в районі Надвірної – Молоткова та Зеленої – Жаб′є, була перекинута на початку грудня 1914 р. в район Ökörmező для зупинки російського наступу. Бойова група полковника Зелінського (II та III батальйон 2-го піхотного полку Легіону), мала завдання порушення комунікацій російських військ у напрямку села Майдан, а потім захоплення гори Клива (803 м.), що домінує над Vizköz (Сойми). Для цього частина сил легіону була зосереджена на горі Нестерова (944 м.), звідки вони мали атакувати двома групами: одна на північ вздовж гірських хребтів, інша вздовж долини річки. Ці операції мала забезпечувати на західному (лівому) фланзі група майора Янусайтіса, яку було направлено в район Rókamező (нині с. Лисичево, на Іршавщині). Ця група мала просуватися на північ через Боржавський гірський хребет і вийти до перевалу Prislop (Присліп) та однойменної вершини. Згідно з наявною інформацією, село Тюшка було окуповане росіянами в районі на північ від вищезгаданого перевалу (фактично, там діяли підрозділи російського 310-го піхотного полку).

15 грудня 1914 р. майор Янусайтіс силами одного батальйону, посилений двома гірськими гарматами M.75, зайняв хребет поблизу перевалу Прислоп, а патрулі були направлені у верхню частину села Тюшка. Перше серйозне зіткнення з 15-ою ротою російського 310-го піхотного полку відбулося вранці 18 грудня. Воно закінчилося півгодинною перестрілкою. Вдень того ж дня російські 12-та та 15-та роти, виконуючи наказ про захоплення та очищення Тюшки, розпочали атаку на село з двох напрямків. Під час подальших зіткнень росіяни захопили двох полонених. Важко визначити, чи стосувалося це легіоністів з групи Янусайтіса. Потім росіяни відвели свою 12-ту роту на гору Прислоп (775 м.), яка панувала над селом, тоді як 15-та рота, передова частина якої досягла центру села та зайняла оборонну позицію, отримала завдання утримувати Тюшку. Однак, увечері 19 грудня 1914 р. легіоністи двома батальйонами атакували Тюшку, де на той час розмістилася 3-тя рота 310-го піхотного полку. Хоча атака призвела до відступу ворога, і легіоністам вдалося переночувати в сільських хатах, відправлені на розвідку патрулівиявили, що росіяни готують контратаку. 15-та рота 310-го піхотного полку, яка за цей час була відведена у полковий резерв, отримала завдання повернути назад втрачену позицію. Згідно з повідомленнями патруля, атака сталася на світанку 20 грудня, потім контратаки спробували обійти село з флангу, і у легіоністів почали закінчуватися боєприпаси.

Варто зазначити, що лише після прибуття до Угорщини легіоністів було озброєно чудовими гвинтівками Mannlicher Schönauer моделі 1903 року під патрон 6,5×54 мм, які відрізнялися від боєприпасів, що використовувалися Австро-Угорською армією (8×54 мм), згідно з призупиненим контрактом OEWG Steyr для грецького уряду. Відмінність у технічних характеристиках патронів спричинило проблеми з постачанням для квартирмейстерських служб. Увечері 20 грудня обидва батальйони Легіону були змушені відступити, і росіяни знову зайняли Тюшку. Наступного дня легіоністи за підтримки підрозділів 30-го Ландверного піхотного полка (LIR 30) із сусідньої австро-угорської 55-ї піхотної дивізії, спробували повернути село, змусивши росіян відступити до лінії окопів, які вони викопали над селом на пагорбах, що виходять на Репінне. 22 та 23 грудня бої продовжувалися, легіоністам вдалося прорвати російські окопи, захопивши при цьому численних полонених (примітка: у російських архівах збереглося 24 картки про солдатів 310-го піхотного полку, деякі з яких тоді потрапили в полон).

Однак понесені у цих боях втрати настільки прорідили ряди підрозділів майора Янусайтіса, що утримувати захоплені позиції легіоністи вже не мали сил, і напередодні Різдва росіяни повернули їх, хоча саме село все ще залишалося в руках поляків. З огляду на загальний розвиток подій, 25 грудня легіоністи остаточно залишили Тюшку, закріпившись на старих позиціях поблизу перевала Прислоп силами однієї роти, а решту відправили на відпочинок до Rókamező (Лисичево). П’ятеро полеглих легіоністів були поховані у нашвидкоруч викопаних могилах біля Тюшки, тоді як поранених та хворих евакуювали вглиб Угорського королівства. Троє росіян з 310-го піхотного полку, безумовно, також загинули і пізніше були перепоховані на військовому кладовищі, але єдиним, кого ми можемо ідентифікувати по імені, був, ймовірно, прапорщик Фесенко Андрій, який загинув 10 (23) грудня 1914 року. Щодо втрат російського 310-го піхотного полку, то з того періоду немає «списку имен погибших нижних чинов»; збереглися лише 24 картки потрапивших у полон та кілька карток поранених, направлених до різних шпиталів.

Однак, у бойовому щоденнику 310-го полку за 9 (24) грудня 1914 р. зафіксовано, що полк втратив 39 осіб убитими та зниклими безвісти, а 95 поранених було евакуйовано. Частина цих втрат, однак, була пов’язана з боями за гору Кливу – це буде детальніше описано в дослідженні, присвяченому військовому цвинтарю в Міжгір’ї. Наразі ми хотіли б перерахувати місця, де були поховані легіонери, які загинули або померли від ран, отриманих в описаних боях. Це: Cserjés ( нині с. Лозянський), г. Клива, Nagyszöllös (нині м.Виноградів), Ökörmező (Міжгір′я), Repenye (с.Репинне), Visköz (с.Сойми) – їхні останні поховання стануть предметом подальших досліджень; більшість їхніх останків, ймовірно, пізніше були перенесені на військовий цвинтар в Ökörmező (Міжгір′я).

З 26 грудня 1914 р. відбувалося постійне укріплення позицій на перевалі Прислоп, де постійно знаходилася одна рота легіоністів, яку міняли щодня. Така ситуація тривала до ночі з 9 на10 січня 1915 р., коли легіоністів замінили солдати австрійського Ландверу. Однак обидві воюючі сторони проводили активне патрулювання. Відносна стабілізація на цій ділянці фронту тривала до 23 січня 1915 року, коли Центральні держави розпочали наступ в Карпратах, і тут була розгорнута змішана Південна армія генерала піхоти фон Лінзінгена. На її східному фланзі мав діяти корпус «Герок» (названий на честь його командира, генерала піхоти Карла Крістофа Фрідріха фон Герока (Karl Christoph Friedrich von Gerok), уродженця Вюртемберга), що складався з 48-ї німецької піхотної дивізії (48 RezDP), 19-ї австро-угорської піхотної дивізії (19 ITD) та 12-ї піхотної бригади Ландштурму (12 LstIB). Ці сили почали концентруватися в регіоні після 10 січня. Район Тюшки 25-26 січня 1915 р. звільняла 48-а німецька піхотна дивізія під командуванням генерала Фердинанда фон Гана (Ferdinand von Hahn), у складі резервних піхотних полків (RIR) № 221, 222, 223, 224, резервного єгерського батальйону № 20, резервного кавалерійського батальйону № 48, резервного польового артилерійського полку № 48, резервних піхотних батарей № 24, 25, резервної піонерської роти 48 та дивізійних служб квартирмейстерства. На Боржавському гірському хребті наступальна операція розпочалися за планом, на світанку 25 січня. 21 січня штаб та два батальйони 223-го піхотного полку (RIR 223) досягли Rókamező (Лисичево), наступного дня солдати відпочивали. На жаль, через прикрі нещасні випадки та хвороби, які сталися у тих, хто робив записи бойових дій, реконструкція перебігу подій може ґрунтуватися лише на вторинних джерелах (за винятком щоденника 2-го батальйону RIR 223).

24 січня RIR 223, розділений на дві групи, вирушив до своїх вихідних позицій у районі 924-метрового перевалу Пріслоп (II батальйон) та 1046-метрової гори Стоуба (I та III батальйони), де солдати ночували в бівуаках та частково на позиціях австрійського ландштурму. Що стосується подальших операцій, то ми знаємо, як вони розгорталися в оперативній зоні 2-го батальйону, підсиленого лижним відділенням, взводом важких кулеметів та двома гірськими гарматами. На світанку 5-та рота RIR 223, вирушила до села Тюшка, на околиці якої була зустрінута вогонем росіян. В результаті частина роти попрямувала до 622-метрової вершини, а інші роти почали обходити пагорб з півдня, обходячи росіян, які потім, у другій половині дня, відступили на північ. Це дозволило німецьким солдатам ночувати у сільських хатах, які охоронялися польовою вартою. Наступного дня на світанку RIR 223 вирушив до Репинного через пагорб висотою 744м., зустрівши лише легкий опір. Під час цих боїв у церковноприходській школі Тюшок був організований німецький передовий перев’язувальний пункт, біля якого захоронили померлих від поранень, а також одного солдата, який замерз на смерть протягом ночі на своїй позиції. Про дії І та ІІІ батальйонів, ми можемо дізнатися лише із записів щоденника тодішнього офіцера І батальйону, ст.лейтенанта Ернста фон Біберфштейна (Oblt. Ernsta von Bieberfstein):

25 січня: Напад на село Тюшка, розташоване в глибокій долині та зайняте росіянами. Ми важко спускаємося крутими схилами, зазнаючи значних втрат. Повільно пробираємося нескінченною дорогою, нарешті звільняючи будівлі. Тепер ми зупинилися в селі, поки росіяни можуть замерзнути на навколишніх пагорбах.

26 січня: Запекла перестрілка з росіянами, які зайняли пагорби, триває. Незважаючи на щільний кулеметний вогонь, ми зазнаємо лише незначних втрат.

Цього дня закінчилися бої в Тюшці. Початкові роботи з ексгумацій могил у цій місцевості розпочалися влітку та восени 1915 року, коли угорські жандарми провели інвентаризацію поховань. Можна припустити, що ці матеріали були готові до осені – на жаль, їх немає в Празькому військовому архіві. Після організації служби військових поховань в Австро-Угорщині на цій території почала працювати Інспекція військових поховань Кошице (kuk Kriegsgräberinspektion Kassa). У 1916 р. до впорядкування території був залучений Arbeiterabteilung der Kriegsgräber Nr VII, який за допомогою російських військовополонених, призначених на цю роботу, здійснив ексгумацію з розкиданих у цій місцевості могил на цвинтар у Тюшці, закладений біля місця німецького медичного пункту, в будівлі церковної школи. Остаточний вигляд цвинтарю, ймовірно, був наданий у 1917 р. Kriegsgräber ArbAbt 9, дислокованим в Ökörmező, до якого також були приписані німецькі солдати.

Наведений нижче список похованих у Тюшці базується на документації, що зберігається в Празькому військовому архіві, та доповнений матеріалами аналізу німецьких Verlustliste (Preussen) z 1915 r. m. in. : VL Preuss 171, Ausg. 396 v. 11.03.1915, VL Preuss 181, Ausg. 413 v. 23.03.1915, VL Preus 183 Ausg. 417 v. 25.03.1915 , VL Preuss 184 Ausg. 420 v. 26.03.1915, VL Preuss 185 Ausg. 421 v. 27.03.1915, VL Preuss 576 Ausg. 1040 v. 7.10.1916.

Солдати німецької армії:

• Appel Heinrich, Musk., RIR 223, 3 Kp., *?, +25.01.1915, Gr. 8.
• Brechner Georg, Musk., RIR 223, 5 kp., *? Wiesbaden, +26.03.1915, Gr. 7
• Deichtmann Josef, Musk., RIR 223, 12 kp., *? Niederhagenthal, +25.01.1915, Gr. 19
• Gerstenschläger Adam, Musk. RIR 223, 4 kp., *Gr. Umstadt, Darmstadt, als vermisst bezeichnet wahrscheinlich +25.01.1915, ohne Grabnummer
• Hes Villibald Musk RIR 223 2 kp., +25.01.1915, gr. 16
• Hoddes Karl Theodor, Utoffz, RIR 222, 8 kp., *Stiesen, +25.01.1915, Gr. 8
• Ihne Otto, ErsRes., RIR 223, 8 kp., *? Mittelhagen, Altena +28.01.1915, Gr. 8
• Issinger Otto, Musk., RIR 223, 10 kp., *? Unterwilden, Arnsberg, +25.01.1915, Gr. 16
• Keller Wilhelm, +25.01.1915, Gr 8
• Klotz August, Jg., RJB 20, 3 kp., *? Oberndorf, Wittgenstein, +25/26.01.1915, Gr. 8
• Kropp Heinrich, Krgsw., RIR 223, 11 kp, *? Grünberg, Gießen, +25.01.1915, Gr. 17
• Mühlbauer Gottfried, Krgsw., RIR 223, 8 kp., *München, zamarzł +25.01.1915, Gr. 16 (błędnie jako Mühldorfer Josef)
• Müller IV Anton, Musk. (Robert, Gefr, jako verw, 5 kp.) RIR 223, 2 kp., *? +25.01.1915, Gr.8
• Oberhoff Karl, Musk., RIR 223, 11 kp., *? Bunscheidt, Altena, +25.01.1915, Gr. 17
• Pipp Jakob, Musk., RIR 223, 10 kp., *? Bönnersheim, +26.01.1915, nr gr. brak, uwaga na VL jako vermisst
• Plies Wilhelm, RIR 223, 4 kp., *? Neumühle, Wiesbaden, +25.01.1915, nr gr. brak, na VL wykazany jako verwundet, potem vermisst, ostatecznie sprostowany jako tot.
• Rinker Christian, Musk., RIR 223, 9 kp, *? Ober Bessingen, +25.01.1915, Gr. 16
• Sander Johann, Musk, RIR 223, 4 kp., *? +25.01.1915, Gr. 8
• Schanchs (właściwie: Schautz) August, RIR 223, 8 kp., *? Eich, Langen Schwalbach, zm. z ran +27/28.01.1915, Gr. 8
• Schlos(s)er Michael(? Gustav), Musk., RIR 223, 2 kp., * Wiesbaden, +26.01.1916, gr.16
• Schulte Ernst (Franz ?), Musk. RIR 223, 10 kp., *? Clarfeld, Wittgenstein, +25.01.1915, gr. 8
• Stamm Ernst, Musk., RIR 223 2 kp. +25.01.1915, gr. 25, (prawdopodobnie tożsamy z Karl, *1897 Bydgoszcz, zgłoszonym przez pułk jako vermisst)
• Waldschmidt Hermann, Musk., RIR 223, 12 kp., *? Ernsthausen, Oberlahnkreis, +25.01.1915, nr gr brak
• Wüst Johann, Ers.Res., RIR 223, 8 kp.,*? Thalheim, Limburg, +25.01.1915, Gr. 8
• Zabel Karl, Krgsw. RIR 223, 2 kp. – gr. 25, nie wykazany w meldunkach o stratach
• Легіоністи 2-ї Бригади Легіонів Польських:
• Dziedzic Jan, st. leg., 3 pp LP, 3 kp., +22.12.1914, Gr. 33
• Hradecki Aleksander, leg., 3 pp LP, 12. kp., *1897 Podgórze, Kraków, + 19-24.12.1914, gr. ?
• Joński Franciszek, leg., 3 pp LP., 6 kp, *?, +18.12.1914, gr. ?
• Borelowski Marian Witold, plut. pchor., 3 pp LP, 7 potem 10 Kp., *1890 Kraków, +22.12.1914, gr. ?
• Adamusik, leg., 2 pp LP., *?, +22.12.1914, gr. ?
• Солдати австро-угорської армії:
• Sakner Johann(Jan) kk LIR 32, *?, + ? styczeń 1915, Gr 35
• Tod Franz kk LIR 30, **?, + 21.12.1915, Gr 34
• Невідомі солдати:
• Grób nr 26 – NN żołnierz niemiecki (w stopniu Utoffz) z RIR 222
• Groby pojedyncze nr 9-15, 22-24, 27-28, 31 – NN. żołnierze austro-węgierscy (pośród nich znajdują się szczątki 4 z wymienionych wyżej legionistów)
• Gr 29-30, 32 – NN żołnierze rosyjscy.